УВАГА!

середа, 8 січня 2014 р.

БАРИКАДИ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ

МАЙДАННА ЛЮБОВ
Київ став фронтовим містом. Передова пролягає навколо Хрещатика. Суміжні з ним вулиці перегороджені справжніми барикадами. Ці захисні редути викликають і подив, і тривогу. Для руху людей Хрещатиком у бік майдану Незалежности,  де розташувалася вся повстанська інфраструктура, залишено лише вузькі проходи, біля яких чергують загони самооборони. Серед її добровольців помічав і вже добряче пошарпаних літами дядьків, і ще зовсім безвусих юнаків. Ця варта стоїть як для оборони цієї території від силовиків, так і для забезпечення тут порядку. Кілька разів доводилося бачити, як сюди не пропускали чи  виводили звідси п’яних.  

Барикада між майданом Незалежности, де відбуваються головні протестні акції, та Европейською площею, де влада отаборила добровільних і вимушених прихильників Партії регіонів на так званий «антимайдан», нагадує радше кордон між Південною і Північною Кореями. Фактично на цьому вузькому клаптику столичної території зійшлися цілком дві різні України: одна — вільнолюбива, проевропейська, з виразним національним духом; друга — назагал неукраїнська, з ядучим російським націоналістичним душком, з міксом промосковської орієнтації та «европейської» риторики. 
Барикадна варта гріється
Ці два політичні табори, висловлюючись штампами совєтської пропаганди, — як два способи життя. Назагал привітність і відкритість людей опозиційного Майдану є контрастом до похмурости й закритости прихильників провладного «антимайдану», на який треба мати перепустку. Якщо після мітингів на майдані Незалежности сміття, по суті, немає, то Европейська площа вкрита соняшниковим лушпинням та іншим непотребом. Щоправда, революції на майдані Незалежности попри наявність тисяч вільних рук все ж бракує віників, а частково навіть бажання додати більше культури на вулиці. Бо  порівняно з Помаранчевою революцією сміття, як на мене, стало більше. До речі, й частіше, ніж тоді, доводилося чути й круті словечки від майданних революціонерів.
По всьому Києву снує маса людей з українською національною і европейською символікою. Натомість прибічників ПР можна здибати переважно в місцях їхньої дислокації — на вже згаданій Европейській площі та у «вольєрі» в Маріїнському парку. Особисто мені за два дні в столиці жодного разу не довелося бачити в місті людей із символікою «регіонів». Це, мабуть, теж про щось каже...
Евромайдан у Києві — це як Запорізька Січ із своїми законами і звичаями. Це самоврядна територія, вільна від януковичів-азарових і їх охоронних органів. Зі своїми загонами самооборони повсталий народ самотужки краще забезпечує тут порядок, ніж держава з армією міліціянтів, прокураторів і тайняків. 
"Дружнє" застереження
Якщо з одного боку Майдану — перед нині головною сценою країни народ безперервно скандує відомі гасла, то з другого, поза нею, діє «Відкритий університет Майдану» для тих, хто Майдан сприймає не лише серцем, а й розумом. Минулої суботи лекцію «За що ми стоїмо: політична економіка сучасної України» для численних слухачів там читав відомий економіст Володимир Дубровський, який спецiалiзується на питаннях бізнес-клімату, реструктуризацiї пiдприємств, приватизацiї, політичної та інституційної економіки, управлiння та корупцiї.
Але Евромайдан для великої кількости українців став школою не лише політичного, а й національного гарту. І це сталося завдяки найбільшому інтеграторові українців — Вікторові Януковичу. Більше за нього нікому не вдавалося вивести стільки українців на протестні майдани в 2004 і 2013 роках і так згуртувати народ. Все цілком відповідає народній мудрості: нема лиха без добра. Народ на кожному кроці віддячує за це Януковичу в різних жанрах майданного фольклору. В останні дні на київському майдані став дуже популярним відеоролик із YouTube «Вітя, чао».
Так чи інакше, але нині очевидним є факт, що неадекватний президент, який ще місяць тому тримав у своїх руках перемогу на виборах у 2015 році, починає боятись нелякливого Евромайдану, який після перевірки садизмом «Беркута», навпаки, став ще упертішим. Розігнати Майдан без бетеерів тепер вже неможливо, але цим кроком Янукович із своєю донецькою «раттю» поставив би себе поза межі легітимности й закону із відповідними наслідками Чаушеску. Бо це спричинило б, найімовірніше, збройний конфлікт в Україні — влади з народом, в якому влада врешті-решт неминуче програла б. Бо міліція та армія назагал складаються не з садистів, а з цілком адекватних синів і дочок того ж народу, а тому не обов’язково можуть повертати зброю саме проти свого народу.
На жаль, щоб українці прозріли, а дехто позбувся й симптому політичного ідіотизму, мусила пролитися невинна кров молодих українців. і тут мені пригадуються слова мудрого чоловіка, 90-річного Михайла Мулика з івано-Франківська, сказані ще в 2010 році під час другого туру президентських виборів. Пригадуєте, в озлобленості на Юлію Тимошенко дехто втратив відчуття політичного реалізму і романтично агітував голосувати за велінням серця проти всіх негідних кандидатів, хоч і тоді було вже цілком зрозуміло, кому це на користь. і Україна з ними таки доголосуваласяѕ То М. Мулик ще тоді комусь із місцевих «противсіхів» помаранчевого кольору казав: «Януковича без крови не вдасться посунути». Нині ці політичні «чистоплюї» мають ще один об’єкт для боротьби  — українофобський донецький режим, з безмежним цинізмом і політичним шулерством якого не зрівняється й сотня теж небезгрішних у цьому плані Юлій.
Після Києва немало людей мене запитувало: ну як там? Що далі буде? На це відповідав їм так: «Я побачив на київському Майдані народ, який остаточно встав із колін і більше не вклякне. А далі щось буде...»
Петро ПАРИПА. 
Київ — Івано-Франківськ

Немає коментарів:

Дописати коментар