Рай, який залишається найріднішим…

Церква Вознесіння Господнього XVIII ст.

Кожне село, кожен край, мають свою історію та ідентичність. І саме село є однією із невід’ємних компонентів, яке додає колориту та формує історію України. Село Гута, Буського району, наче і не вирізняється з поміж інших населених пунктів Галичини: однакові проблеми, клопоти, практично однакові звичаї і традиції. Єдина відмінність – це люди, які є основою і неповторними індивідумами.

Колись у селі Гута займалися виробництвом гутного скла, від чого і пішла назва населеного пункту, яке має вже понад 300 років Свого часу, тут проживали люди різних національностей, однак основу формували українці, котрі, на жаль, хоч більшу частину історичних періодів і були підневільними, зуміли не загубити української ментальності та зберегли почуття патріотизму. Особистості, які проживали на території села, народилися в ньому і творили історію цієї частинки нашої держави. До таких належить і родина Кожанів.

Своє післявоєнне дитинство Володимир Кожан згадує з особливим трепетом. Каже, були нелегкі, але щасливі миті життя. – Мати працювала на ланці, батько, після повернення з фронту, також у місцевому колгоспі. Спочатку заготовачем. потім бригадиром, секретарем сільської ради. Ми з братом так були виховані, можливо, не було обійтися без їжі, але помолитися Господу, подякувати за прожитий день на попросити благословення – це було святе. У нас в хаті завжди під рушниками були ікони і портрет Тараса Шевченка, - розповідає пан Кожан.

Батьків Володимира Кожана добре пам’ятає жителька села Гута Казимира Чорногіль. «Про цих людей залишилися найкращі спогади. Це були порядні співчутливі люди. Дмитро Кожан, працюючи на різних посадах у селі, добре розумів і підтримував людей. Надзвичайно привітний і добродушний чоловік був, - каже пані Казимира.

Дбати про свою, родину, батьківську хату та рідне село – для Володимира Дмитровича Кожана є сенсом життя. І у Гуті це добре знають. Його допомога є очевидною.

- Володимир Дмитрович Кожан дуже допомагає нашій громаді. Перш ніж щось починати, завжди радиться з людьми, - продовжує Казимира Чорногіль. - За власний кошт він перекрив церкву та дзвіницю, облагородив сільський цвинтар, зробив огорожу. Там у нього похоронені батько, мати і брат, який трагічно загинув… Царство йому небесне…»

Окрім церкви Воскресіння Господнього, якій цього цьогоріч виповнюється 100 років, у селі Гута є ще й інший храм – це польська катедра. Саме цю релігійну памятку, майже зруйновану, коштом Володимира Кожана повністю відреставровано і нині храм є діючий.

Прикладів, коли у сільських населених пунктах Львівщини проводиться не те що капітальний, а поточний ремонт дорожнього покриття не багато. Однак, подекуди чи то із ініціативи самих селян чи за допомогою спонсорів таке можна спостерігати. У селі Гута, Буського району, завдяки сприянню члена колегії Львівської обласної адміністрації Володимира Кожана, капітальний ремонт сільської дороги таки зроблено.

- Кращого подарунку для наших односельців і придумаєш, - каже сільський голова Ярослав Ковальчук. - Ми щасливі що маємо такого земляка. Не знаю, де б дістали кошти на ремонт дороги, адже по ні не те що їздити, але й ходити було важко, - продовжує пан Ярослав. Однак, ми знали, що Володимир Кожан знайде можливість нам допомогти. Тому 140 тисяч гривень, котрі виділено завдяки клопотанню Володимира Дмитровича, були вкрай необхідними, щоб відремонтувати дорогу.

Як каже сільський голова, допомогу від Володимира Дмитровича у селі Гута відчувають постійно.

- Ми дякуємо Богу, що Володимир Дмитрович не забуває про своїх односельчан, особливо дітей. Завдяки його сприянню комп’ютеризовано школу, придбано інвента. Кожного року, перед Різдвом та Великоднем, а то й просто так односельчани отримують допомогу від нашого шанованого земляка. Він про нас не забуває ніколи, - наголосив Ярослав Ковальчук.

Життя розкидає людей по світу, Господь дарує їм різну долю, однак залишає за ними право вибирати. Однак, постійним і дорогим залишається назавжди: рідна хата, рідний край рідна земля. І для Володимира Кожана – це святе. Бо батьківська земля манить, кличе, наче нагнітом притягує до свого лона…

З сайту Гал-Інфо