"У ВСІЙ СВОЇЙ ВЕЛИЧІ І КРАСІ"

12 липня буський православний храм вкотре зустрічав високого гостя – Владику Димитрія, який уже на бузецькій землі буває не вперше.  У цей день світлого торжества відбувалася Архієрейська літургія і освячення ювілейного хреста з нагоди 1025-річчя Хрещення Руси-України та 15-річчя освячення храму первоверховних апостолів. 

Про історію будівництва храму, про щедрі пожерти від парафіян та про останні  події в Україні – далі у розмові з  настоятелем православної церкви св. ап. Петра і Павла м. Буська, Митрофорного протоієрея о. Петром Салабаєм.

Як розпочалося будівництво церкви св. Петра і Павла в місті Буську?

- Початки 90-х років були дуже гіркі, нехристиянські і немиролюбні… Сльози…розпач…відчай…

Цьому треба було покласти край. Тому наші православні люди йшли на подвиг, бо сьогодні ми оцінуємо, як то тяжко збудувати Божий храм. Я, зібрав колекцію історичних фотографій подій від початку до сьогодення. Адже чотири роки будови, то було життя в такому піднесенні, переживанні і великій праці. Світ не без добрих людей. Ми уже уславили на стінах та на колонах святинь їхні імена. Там є записані всі імена тих людей, які своєю щедрою пожертвою чи добродійністтю допомагали, щоб завершити будівництво храму. Є такі побожні парафіяни, яких імена записані на небі, і ми за них молимося на кожній літургії. Вони залишаються будівничами святого храму.

Якщо переосмислити наше життя, і подивитися …

Нам треба було ставити ювілейний хрест, я особисто об’їздив організації. Ніде немає будівельного крану. Знайшов один – поломаний, другий, третій... Четвертий знайшли завдяки добрим людям, щоб цей хрест гранітний поставити. А пригадується, на нашій святині чотири роки стояло сім будівельних кранів. Зараз такий безлад і така безгосподарність.

За час існування церкви св. ап. Петра і Павла, яких суттєвих змін вона зазнала?

 - За 15 років храму, ми уже два рази малювали дах, робили  в церкві стінорозпис акриловими фарбами. Для нас залищається важливими змінами те, що парафіяни завжди  щедро жертвують на благо церкви, долучаються до благодійності.

 Зараз надбужанським краєм мандрувала грецька ікона «Всецариця». Вона прибула та поїхала. А в нашому храмі є своя ікона «Всецариця», яка у нас перебуває вже більше 8 років. Ця святиня була освячена у Києво-Печерській лаврі -  миром Божим угодникам української землі. І перед нею багато вже сталося таких оздоровлень, які знають тільки Господь та ця свята грецька ікона, яка лікує від страшної хвороби – рак. Коли треба ми завжди перед нею служимо акафісти. Вона має шану перед християнами, які приклоняються до неї в молитві. Парафіянка Галина Тиховецька, яка із цією хворобою змагалася, і коли її порадив один священик, вона всі зусилля приклала, щоби вона не їздила кудись і молилася, а була в нас.

Є у нашому храмі унікальна ікона, яка називається, для тих жінок які вбили життя – аборт. Люди освідомлюють про свій вчинок. Хто переступив цю заповідь і кається, ми завжди перед нею молимося і служимо акафісти, щоби Господь їх помилував і не карав.

Зараз в Україні відбуваються кардинальні зміни, як політичні, так і суспільні. Ви напевно чули про ситуацію на Миколаївщині зі згвалтуванням жінки, яке Ваше ставлення до всього цього?

- Я співчуваю цій жіночці, яка постраждала. Це моя пряма думка. Люди - які це скоїли будуть покарані. Нехай їх Господь простить, а цій жінці - пошле здоров’я. Таке пережити і вижити, тільки воля Господа, який послав її силу духу.

І, насамкінець, чи засуджуєте ви людей, які повстали проти цього свавілля методом закидання камінням, вивалювання дверей і вікон?

- Це вияв їхнього гніву проти того свавілля, яке робить наша влада – в беззаконні. Тому що людина повинна звертатися до тих людей, які мають своє призначення для порятунку.

Зараз людям на душі тяжко, їм набридло терпіти ті знущання та приниження від нашої влади. Вони готові згруповуватися і виступати на захист своїх дітей.

Шкода, що влада не прислуховується до людей. Вона веде свою ігру, а людям це не подобається. Вони порушують всі заповіді Господа, хочуть відстояти правду. Вони йдуть на гріхи – вбивства, катування, кражідки. А хто їх цього навчає? Бог? Ні! Їх до цього сама влада підштовхує своїми вчинками і зухвалісттю. Люди не в змозі терпіти таке, я їх розумію в цьому.

Нехай Господь пошле кожному із нас любов до ближнього, дарує радісні і теплі моменти життя. Хай Україна позбудиться клейма поганої держави, а стане великою державою не для влади, а для людей. Бог з нами. 

Вірте, моліться, прощайте.

Розмовляв

Роман Матвіюк.