 |
| Голова товариства українів Словенії "Берегиня" Галина Маловшек з донечкою Каріною |
Тернополяни щедро діляться своєю
любов'ю до України, гідно представляють свою державу в
світі.
Пісня Івана Кушніра «Берегиня» стала візитівкою Міжнародного фестивалю українського мистецтва з
однойменною назвою, який уже втретє організовує товариство українців у
місті Жалєц. Пан Іван Кушнір – лікар-пісняр подарував Каріні пісню «Молитва до Бога», яку вона виконала на фестивалі і стала лауреатом диплома першого ступеня, вразивши тернополян красою свого голосу. Поетеса Олександра Кара з Каріною Маловшек співпрацюють давно (юна художниця ілюструє поетичну збірку).
Олександра Кара презентувала в рамках фестивалів у Словенії збірки патріотичної лірики «Україна моя», «Слова-зернини». Саме там
почули добірку віршів,
присвячених Тарасу Григоровичу і запропонували до світової збірки шани
Великому Кобзарю, яка незабаром побачить світ у Франціїї. Принагідно скажу,
що Олександру Кару товариство
українців Словенії «Берегиня» на урочистій церемонії нагородження переможців фестивалю-конкурсу «Я там, де є благословіння», відзначило ювілейною медаллю, випущеною до 200- ліття Т. Г.
Шевченка. А Іван Кушнір отримав посвідчення почесного член товариства
українців Словенії.
Пані Галина завжди з радістю
приїжджає на рідну землю. 18 років тому
вона із села Куткір
Буського району Львівської області поїхала з чоловіком Ігорем, словенцем, до нього на батьківщину. Каже, що не дуже хотілося покидати улюблені місця, чудову Львівщину, але мама
казала, що коли з Україною в серці живеш, то зв'язок не переривається, рідна
земля не лише тобі наснагу дає, а й сама живиться твоєю
енергетикою. Мама Текля це добре знала в
сибірських морозах, куди її, як зв'язкову УПА, за любов до України вивезли.
Галина Маловшек стала гідною дочкою
патріотки, всю себе віддала служінню своєму народу, об'єднанню українців не
лише Словенії, а й Європи. Велелюдні зібрання
шанувальників культури –фестивалі українського мистецтва збирають
українців Італії, Франції, Німеччини, Польщі, Чехії, Словакії, країн колишньої
Югославії. Вона залишила власний бізнес і займається лише громадською роботою.
А ще виховує донечку Каріну. Син уже дорослий, має свою сім'ю. А юна
десятирічна артистка і художниця горнеться до мами, дуже гарно розмовляє
українською мовою, яку вивчила сама. «До 5 років не говорила, – розповідає пані
Галина, – а потім, як прорвало».
На обох яскраві вишиванки. Люблять
вони старовинні узори і тепло сорочок, які
пам"ятають бабусине весілля, чи мамині святкові моменти. Адже вишиванку колись одягали лишень
на урочистості.
Стурбовані українці Словенії
теперішнім життям на материнській землі. Доводиться багатьом пояснювати, чому
так сталося. Пані Галина каже, що спочатку не знала, як відповідати на зухвале: «Путін все правильно робить». А потім знайшлася. Мовляв, у нас також
багато російськомовних. А раптом йому
привидиться, що над ними знущаються. Прийде він, підмовить когось за
гроші зняти прапор Словенії і поставить
російський. Зайде до вас в дім і скаже,
що хоче лежати на вашому дивані і не приперчуйте дуже вашу кашу, готуйте
менше, і мова якась не зрозуміла,
державною буде – російська
«Це змусило багатьох
задуматися, – розповідає Галина Маловшек. – Біда в Україні викристалізувала і нас.
Ми працюємо за кількома проектами. Реабілітацію проходять воїни, що одержали
поранення, потребують психологічної підтримки. Ми тісно співпрацюємо з
Всесвітнім товариством «Червоний Хрест». У нас відпочивали діти переселенців
із Донбасу. Хотіли добру справу зробити, але відчули обурення людей, що краще
допомагати дітям, які втратили батьків на війні, ніж тим, чиї батьки воюють проти української
армії. Тепер приймаємо у себе дітей
захисників нашої землі. Всі літні місяці розписані, адже так мало тепер
радості, більше хвилювань і турбот. Хай хоч діти розслабляться».
Пані Галина переконана, що буде мирне
небо над нами, співатимуть пташки, світитиме сонце і буде багато фестивалів, на
яких звучатиме українське слово, непереможна, незалежна, щира і велична українська пісня, що єднатиме весь наш цвіт, якого так багато у
світі. Бо за що ж тоді воює український народ?
Людмила ОСТРОВСЬКА.
Фото Василя БУРМИ
Немає коментарів:
Дописати коментар